Як я подружилася з мультиваркою Раніше мої стосунки з кухнею були, м'яко кажучи, напруженими. Я могла спалити яєчню або перетворити макарони на клейстер. Тому, коли на день народження мені подарували мультиварку, я сприйняла це не як подарунок, а як виклик. Перші два тижні я обходила її стороною. Вона стояла на стільниці, чорна та блискуча, наче інопланетний корабель. Але їсти хотілося завжди, і настав момент істини. На сайті знайшла найпростіший рецепт "Ліниві голубці". Назва мене розсмішила. Я кинула в чашу фарш, капусту, рис і залила це томатним соком. Активувала кнопку "Гасіння" — і стала чекати. За годину квартирою поплив такий запах, що чоловік визирнув із кімнати в подиві: "Ти що, справді готуєш?". Коли я зазирнула всередину, то не повірила своїм очам. Це була нормальна готова вечеря! Соковита, гаряча, їстівна! Ми уплітали за обидві щоки. Тепер ми з мультиваркою - друзі. Вона не зважає на мою недосвідченість: нічого не пригорає, не википає і можна не боятись опіків. Я навчилася розуміти її мову — мову таймерів і режимів. І хоч друзі кепкують, що я не готую, а "натискаю кнопки", я знаю: справжня магія починається саме тоді, коли ти перестаєш боятися спробувати.